Гісторія латинки
Передмова
Спершу стаття писана як швидкий і простий розбір стрічки Україні потрібна латинка! Чи ні? від братів Капранових. Якщо не покрив думку на певне твердження, то спробую згодом. Сама ж стаття може доповнюватися тематичними твердженнями, тому буду оновлювати дату статті, а стару додавати нижче.
Гісторія змін: 5 лют 2022.
Тарас Шевченко
Яків де Бальмен уклав за польскою писемністю Wirszy T. Szewczenka, а Тарас виправляв. Для додаткового контексту, Шевченко присвятив твір Кавказ на честь того ж Якова. Тож в стрічці правда. Сам твір знов набув чергову хвилю розголосу через п/м війну, визнання Чечні і наявність наційональних батальйонів з Кавказу.
Іван Франко
На 20 ₴ звичайна собі драгоманівка, котра, схоже, бралася зі згаданої сербської вуковиці і котра є легкою підводкою до латиниці. Однак Іван писав свої твори переважно желехівкою, на основі котрого згодом зробили правопис.
Писали кирилицею
Теза, котра побіжно наведена ві стрічці, наприклад Тарас писав кирилицею на користь кирилиці є показником, що особа не знає суті. Бо це довід насправді не за українську кирилицю, а явища як ярижка, чим тоді переважно послуговував Тарас і не лише, тобто українська за м*сковською писемністю, звідси і результат м*сковської політики, а ми ж цього наче не підтримуємо, еге?
Так само треба бути обережним з старими текстами, де банально може бути геть инша мова, зазвичай це церковнословʼянська, що на основі болґарської. Тобто в такому разі маєте поведінку типового іноземця, котрий на кирилицю вказує як м*сковську, що теж не на користь кирилиці.
Азбучні війни
Чомусь подано як просто поразка латиниці. Хоча війна вплинула і на погляди самої кирилиці, а отже і на реформи її. Про другу війну і латинку можете почитати працю Йосиф Їречек і українська мова (до азбучної заверюхи 1859 р.) від Василя Симовича.
Капранов каже про чеську як ближчої до української, аніж польська. На жаль, так стверджувати не можу, пак маю зворотнє враження, а підраховувати бали близкости мені ліньки. Можна лише зазначити, що загалом чеська ортоґрафія була реформованішою за польську, тому може краще і підходила. Таким чином краще оперуватися останішими латинками, наприклад хорватською.
Шиплячі
Повернімося до польської. Часто кажуть, як і тут, про cz, sz, dz, rz ітд як шиплячі. Однак коректніше буде казати палаталізовані. В чеській таке всюди позначають гачком і там не всі шиплячі, наприклад ň. Кирилиця вирішила цю проблему різними способами:
- взяли з гебрейської цаді і шін), а там утворили ц, џ, ч і ш, від котрої як сполука з т пішла щ;
- розділили ґрафіку: з і ѕ;
- просто додали риску до х і отримали ж, хоча сенсу немає.
Тобто немає системного підходу і це на вигляд як радше як легка версія 1337, тобто суміш систем, де друга доповнює основну.
Тож в підсумку маємо знов нотатку, що польська несистемна, як і кирилиця, а реформовані мають перевагу в системності.
Латиниця в кирилиці
Не згадані шрифтові реформи до кирилиці як ґражданка і болґариця, що за виглядом радше наближаються до латиничного письма.
Було згадано, що сербська кирилична писемність додала букву ј, а також були думки додати до української ще z (радше џ?), s. Чисто умовно, дві останні можуть впливом латиниці, але кирилиця їх мала, тому тут на розсуд. Щодо першої, то причина заміни з й можна пояснити хіба що тим, що сама буква означає «коротка и», що суперечить чинній вимові — коротка і, а також запис побратима в замість ў. Щодо сербської треба поглянути, можливо вони просто хотіли прибрали букву з бревісом. Окремо можна зазначити, що ґрецька теж мала такий знак. Доречи, як і того, звідки пішла наша є. Також відомий факт, що декотрі писали латинське g для позначення ґ.
Ворожі політики
Наведено Валуєвського циркуляра, котрий забороняв будь-яку абетку відмінної від м*сковської, а тут і латинку. Насправді ж тут треба зазначити дві речи. Перша, латинка вже була забороненою як чотири роки. Друга, подібна заборона існує і в чинні часи на М*сковщині, де мовам заборонено мати абетку відмінної від кирилиці. Можна також згадати спроби М*сковщини кирилізувати наприклад польську, румунську (Молдовська ССР), мови Балтики.
Румунська справді тривалий час мала кирилицю. Не скажу про дозволеність кирилиці, але досить жорстка румунізація — відносно відомий факт. Однак це один з прикладів, де мова змінила кирилицю на латиницю.
Прадавнина
На жаль, не виучав цю тему докладно, тому про старий Херсон поки не скажу, однак ця тема поки здається сумнівною. Можна лише сказати, що кирилиця — це по суті транслітерація під ґрецьку, тобто майже як зараз паспортна у нас, але краще, саме тому ѹ треба читати просто як у, як було заведено в ґреках, а також де існували декілька букв для одного звука ітд, хоча для словʼян це було неактуально, і наявністю букв зі звуками, котрі словʼяни не мали.
Мені хіба що відомо, що словʼяни могли писати футарком, тобто ґерманськими рунами. В цьому є певна лоґіка, якщо згадати дуже давні впливи ґерманців на нашу мову, (можливу) політичну ітд. Однак це не дуже має значення, оскільки рунами зараз ніхто не послуговується, хоча декотрі, як мадяри, культурно повертають свої письмена. Можна лише зазначити, що болґари теж мали свою рунічну писемність.
Сучаснина
СССР справді прагнув свого — кривого — роду інтернаційоналізма, а тому проводив латинізацію всіх мов. Однак згодом цю лавку згорнули, що не дуже дивно, якщо згадати м*сковський шовінізм і на руку досить «дружні» стосунки з Туреччиною, котра ще мала успішний перехід. Наразі ж несловʼянські держави, котрі стали вільними від М*сковщини повернулися чи повертаються до латинського чи свого письма з різним успіхом. Це стосується і мов, що не є основною в державі, наприклад кримської в Україні.
Паспортна транслітерація справді базується на анґлійській, а тому не пристосована до українській і не може зватися латинкою.
Можна також зазначити, що окрема ґрупа болґар послуговує латиницею. Таким чином можна вважати, що лише українська і російська (і пн. македонська?) не мали широкий і тривалий політичний досвід латиниці, навіть якщо мова про геть окремі ґрупи. Один з небагатьох випадків, коли білоруська не присутня в «такій» ґрупі.
Науковці справді переважно використовують латинку, хоча би стосовно прасловʼянскої.
Декотрі указують, що дуже чимало латиничних абеток, а тому це недолік самого латиничого письма. Насправді недолік радше походить від відсутности нормалізації і визнання наприклад державою, тому подібна теза ніяк не є доводом. Для порівняння, можна поглянути скільки було кириличних варіацій до нормалізації. Тобто це цілком звичайне явище, що властиве далеко не лише українській мові.