Same

Г

Така собі відповідь до статті Чому “h” слід транслітерувати як “х”. Розібʼю за тезами. Аналізи наведених відео зроблю окремо, а тому пізніше, бо хочу спробувати це зробити проґрамно і неупереджено, а не як наша особа.

Параметри

З приємного, наша особа теж дійшла до висновку параметр «гортанність — мʼякопіднебінність» від початку в нашому порівнянні був слабшим на основі мінімальних пар. З неприємного, був розглянутий лише один, хоч і важливий аспект, оскільки існують щонайменше ще два.

Асиміляція за (не)вібрацією, наприклад пишемо якби, але кажемо яґби — це стандартна ортоепія української і не лише. Асиміляція за місцем, звісно, теж існує, але стосовно нашої пари це радше виняток лише для декотрих слів, відомий приклад: легко → лехко. Але навіть тут, наприклад за ортоепічним словником Погрібного, що виданий в Києві і вперше ще в 1984 році, є проблемка:

Тільки в словах вогко, легко, кігті, дігтяр звук [г], як правило знеголошується: [во́г̭ко] і нерідко оглушується [во́хко].

А також можна говорити без вібрації, тобто шепотом. І тут бік від пік вже не дуже відрізнимо, чого не дуже сказати про холод і голод.

Але висновок буде десь такий самий.

Ґ — Ґреція

Дуже смішно і сумно читати про можемо пишатися можливості точніше передавати слова. Це наче відомий факт, особливо будь-кому, хто має справи з фонолоґією, що буква γ спершу, в тому числі добру частину античних часів, мала якраз звук /g/, від котрого отримали /ɣ/… і не лише, бо з передніми голосними вже буде /ʝ/, котре вже радше й, що зазвичай і передаємо чи вказуємо на вимову, наприклад до еспанської. Тобто слово «точність» можна забути вже одразу.

Для словʼян г теж звук /g/, що десь і досі є. Так трапилося, що для східних, в тому числі і для москалів, і декотрих західних ций звук став або як /ɦ/, або тотожний тому ґрецькому. Але не для церковнословʼянської, що походить від болґарської, де чимало слів зберегли свій запис і відповідно певну звукову структуру: полк — не повк чи півк, член — не челен і тому подібне. Тому… якщо говорити про якісь переваги і посміховиська, то можна хіба що в дусі меншовартости. Бо тут просто поширений звичай явно не збереження вимови, а запису вищої мови. Можу порадувати, ми такі далеко не єдині: анґлійська стосовно латини [і не лише], японська до китайської і так далі, де запис подібний, якщо не тотожний, до вищої мови, але вимова — як пощастить.

Ось такі важливі аспекти, котра наша особа чомусь не згадала через якісь причини.

Г — Гіндія

Що-що, але цю країну я чіпав би ледь не в останню чергу. Починаючи з того, що ця країна має десь під 450 мов зі своїми діялектами. Також відома соціяльними і культурними роздрібленостями. Тобто море факторів, що впливають на вимову.

І аби було ще пекельніше, ці фактори до вимови необовʼязково мають бути взаємооберненими. Далеко за прикладом ходити не треба. Українці зазвичай прекрасно знають московську, але на г зазвичають кажуть за бувкою, тобто по-своєму — та згадана проблема щодо вищих мов. Але коли москалі хочуть наслідувати або показати — зазвичай аби подражнити — вимову нашої г, то тут виринає х. Це не єдиний випадок подібного явища, москалям, як дещо і полякам, дуже незвична українська сполука звуків ки, оскільки сполука кы там просто неможлива чи незвична, а тому здається смішною.

Ну і закінчуючи тим, що гіндійський акцент вже рясніє в мемах від самих анґлійськомовних, і явно не дуже в доброму тоні.

Але я вирішив поглянути все таки на що посилається особа. На Вікіпедію, котра пише наступне:

/x/, /ɣ/, /z/, and /q/ are usually replaced by /kʰ/, /g/, /d͡ʒ/, and /k/ in Hindi respectively, except in the careful speech of educated speakers. /ʒ/ is only found in Urdu and is generally replaced by /z/ (or further by /d͡ʒ/) in Hindi.

Тобто звук, так, існує, але, знов, є незгадані аспекти як:

Все ж таки, я вирішив поглянути про анґлійський акцент на тих теренах розлогіше, але це не покращило обставини:

Це якось сумно, я справді намагався знайти працю, котра підтверджує подану тезу, але відчуваю наче мене наїбали. Може в цьому і полягає гідність.

Щодо гіндійської анґлійської /h/ можна зазначити ще таке: північняки мають явище h-dropping і з приводу цього є навіть stand-up. І стандартна українська має достатньо слів без г: іподром (але гіпопотам), омонім (при цьому гомосексуал) ітд.

Ну і теза тож досвіду сприйняття англійської мови було більше ніж досить вже має бути суперечливою для особи, якби врахувала досвід самих українців, що проживали на теренах, часом навіть довше за гіндійців під британцями, де основна мова має звук /h/, а це щонайменше Канада, Злучені держави Америки і, власне, сама Німеччина. Дивно, але всюди там чомусь передають і передавали через г.

Усталеність

Досить поширений міт, котрий частково згаданий і тут як «в українській мові цей звук передається на письмі літерою г» — з розряду «описую бажане як факт». Це ж легко перевірити — просто відкрити правописи.

Всі доступні наразі широкому загалу правописи можна отримати на мета-сайті StackExchange про українську мову, де добрі або ні люди зібрали і упорядковали. Теж почну з останніх.

2019 § 122

  1. Звук [h] передаємо переважно буквою г: гандбо́л, герба́рій, гі́нді, гіпо́теза, горизо́нт, го́спіс, го́спіталь, го́мус; Га́рвард, Ге́льсінкі, Гіндуста́н; Ганніба́л, Ге́йне, Гора́цій; Люфтга́нза. За традицією в окремих словах, запозичених з європейських та деяких східних мов, [h] і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х: брахма́н, джиха́д, моджахе́д, хано́м, харакі́рі, хіджа́б, хо́бі, хоке́й, хол, хо́лдинг, шахі́д; Алла́х, Ахме́д, Муха́ммед, Сухро́б, Хакі́м, Хаммура́пі та ін.

Як можете побачити: переважно г — тобто це основна передача, а за традіцією і фонетично близькі до нього звуки через х. Старіші правописи матимуть десь подібну структуру. Однак, як гадаєте, скільки триватиме згадана традиція?

2015 § 871
2012
2007
2003
1997
1993
1960 § 912
1945 § 90
1934 § 763
1933

[номер абзаца]

[1] g і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, Магомет.

[2] У деяких словах, які в іноземних мовах мають на початку h, відповідно до української вимови г не пишеться, напр.: а́рфа, іпохо́ндрія, істері́я, істо́рія, омо́нім.

[3] В окремих словах англійського походження h передається літерою х: хобі, хокей, хол; Хемінгуей та ін.

Примітки
  1. Без другого абзаца.
  2. З другим абзацом.
  3. Без другого і третього абзаца. Певна примітка стосується і старіших правописів, допоки не буде нова певна примітка. Декотрі правописи можуть мати гинші приклади або гиншу структуру, але са́ме правило при цьому сформульовано точнісінько однаково або має таку саму суть. Якщо параґраф не вказаний, тоді він такий самий, як і в новішого.

1928 § 55

Чуже h передаємо нашим г, щождо чужого g, то в новіших запозиченнях його треба передавати через ґ, у запозиченнях же засвоєних давніше, особливо з грецької мови, віддаємо нашим г (порівн. § 54): Англія, газ, газе́та, га́ма, гегемо́нія, гецеало́гія (ло́гіка…), генера́л, геній, геогра́фія (грама́тика, програ́ма, грамофо́н, діягра́ма, гра́фіка, грам, кілогра́м…), Герма́нія, гігіє́на, гімна́зія, гіпс, гра́дус, граф, Гру́зія, гру́па, дифто́нг, егої́зм, організа́ція, педаго́г, Ри́га, траге́дія, фігу́ра й ін., але аґе́нт, аґіта́ція, аґроном, Араґо́нія, бра́внінг, Брю́ґґе, Гамбурґ, Геґель, гіда́льґо, гуґено́ти, Гюґо́, ґарантія, Ґаро́нна, ґва́рдія, Ґвіне́я, Ґе́ргард, Ґе́те, Ґеттінґен, ґібелі́н, ґірля́нда, ґля́вберова сіль, ґлядія́тор, ґнайс, Ґо́льфштром, Ґрана́да, ґрандіо́зний, Ґріґ, ґу́ма, Ґустав, дириґе́нт, елеґа́нтний, інтеліґе́нт, лінґві́ст, міґра́ція, Чіка́ґо і т. ін.

1925, 1892 такого правила взагалi не мають, хиба що треба вишуковати в прикладах гинших правил, наприклад Гейне і Гайне, що від Heine. Що недивно, бо в цьому потреби справді немає, якщо знати лише українську, а не також московську, де г мала (і має в декотрих говорах, якщо збереглися) таку саму вимову, що і українська, але в певний час внормовали назад як ґ, тому там h може передаватися різними способами. Наприклад болґарська такої проблеми не має, тому там систематична і очікувана передача всюди через х.

Підсумуймо? Передача h в г завжди була основною, а в х — завжди було винятком і появилося лише в совєтські часи щонайдавніше після 1945, коли була неприхована політіка зближення мов, ось наприклад витяги з передмови правописа 1960:

Однак від часу попереднього видання «Українського правопису» у ряді правописних моментів, спільних для української і російської мов, виникла певна неузгодженість, яку тепер, після опублікування «Правил русской орфографии и пунктуации», можна усунути.

…

У новому виданні «Українського правопису» усунені розбіжності в спільних моментах українського й російського правописів

…

У тих моментах, які за їх природою є спільні з іншими мовами (розділові знаки, правопис великих і малих літер, написання разом і окремо), забезпечити єдність з правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо — російського, орієнтуючись на останній проект Державної комісії.

Цікаво, що міт про усталеність поширюється і на декотрі гинші правила, що зазвичай суперечать московським, наприклад про відмінювання чоловічих прізвищ на -ко, траєкотрію, котрі завжди були, але декотрі під впливом московської гадають, що ні.

І це я ще не розглядаю гісторію ґерманських мов, включно анґлійської, де звук /x/ цілком існував, але з часом зник. Зазвичай його можна помітити на місцях gh: light, німецька Licht і раптова запозика від цього корня до української — ліхтар.

#звук #кирилицею #українська #фонолоґія